Її не подолаю. Тільки біль
в душі моїй, палкій і непокірній,
що марних не облишила зусиль.
Байдужість бачу у твоїм обличчі —
це гірше, аніж тисяча образ.
Мить щастя промайнула — знову звично
пишу про тебе — але не про нас…
На самоті, щодня — у чорній скруті,
не впораюся з ламкістю подій.
Думки мої, тобою не почуті,
розходяться, мов кола на воді.
Ну ось і все. Так смішно і картинно
я, мабуть, виглядав в твоїх очах.
Себе я звинувачую невпинно,
хоча вже більше нічого втрачать.
Пробач мені цю зайву романтичність,
пробач усе й забудь, бо саме час.
Мить щастя промайнула — знову звично
пишу про тебе — але не про нас...
На самоті, щодня — у тому ж пеклі,
існую без підстави для надій.
Думки мої, безглузді та відверті,
розходяться, мов кола на воді…
к оглавлению раздела